Ієн Анґус. Канадський троцькізм у 1930-х рр

Передмова перекладача

Поправка: я написав ці тексти 30 років тому й не перевіряв жодну зі студій, на яких їх базовано. Вони далекі від повноти й подальші дослідження можуть виявити тут багато помилок. Там, де ці дві статті входять у суперечність одна з одною, друга (1977 року), вірогідно, є точнішою, але я не можу цього ґарантувати. І, звісно ж, не можна вважати, що я й тепер погоджуюся з усіма твердженнями й судженнями, висловленими 30 років тому.

Ці тексти варто читати разом із працею «Троцькістський рух у Канаді 1929-1939 рр.» — статтею иншого дослідника, який опрацьовував цю тему в середині 1970-х. Його студія містить інформацію, не включену до нашої, і навпаки.

Канадський троцькізм у 1930-х рр.

(доповідь, зачитана на внутрішньому засіданні Торонтської філії Ліґи соціялістичної дії 22 квітня 1975 року)

Останні кілька місяців я досліджував історію канадського троцькізму. Цей проєкт розраховано на кілька років, але потреба праці в инших галузях і різноманітні конфлікти, у яких ми взяли участь, завадили просувати працю вперед.

Працювати над цим проєктом було незвично. Щотижня я віднаходив якесь нове джерело з цінним матеріялом або інформацією. Також були цікаві побічні шляхи дослідження. Звіт Жіночих робітничих ліґ (the Women’s Labor Leagues), опублікований у присвяченому Жіночому дню випуску Labor Challenge було знайдено в Архіві провінції Онтаріо. Нещодавно я відшукав протоколи Першої національної наради Федерації Жіночих робітничих ліґ у Департаменті праці в Оттаві. Крім того, [у національному управлінні LSA - прим. А.Анґуса] знаходиться близько дюжини ящиків картотек із теками, листуванням, протоколами, документами, летючками тощо, котрі потребують сортування, упорядкування й каталоґізування. Ніхто не знає, що ми можемо там віднайти.

Отож, те, про що я вестиму мову сьогодні – не більш, як попередня доповідь із питання про один період історії нашого руху. Це період, про який, на мою думку, більшість із нас знають найменше: перші десять років після нашого вигнання з лав Комуністичної партії у 1928 році. Це не повна розповідь. Подальші дослідження можуть навіть спростувати частину того, що я збираюся розповісти. Те, що мені хочеться зробити – просто дати вам плян історії канадського троцькізму з 1928 по 1939 рік.

Найвідомішим із творців канадського троцькістського руху, як ми всі знаємо, був Моріс Спектор. Але я не думаю, що багато хто з нас усвідомлює, яку величезну ролю Спектор відігравав у Комуністичній партії. Він був одним із її засновників. Він очолював її протягом кількох років, він був наймолодшим членом її Центрального комітету. Він був редактором її щотижневої газети the Worker та щомісячного журналу the Canadian Labor. Він був делегатом від Компартії Канади на IV і VI Конґреси Комуністичного Інтернаціоналу. На VI з’їзді Спектора було обрано до Виконавчого комітету Комуністичного Інтернаціоналу – вищого органу Комінтерну. Доти жоден инший канадець не займав цю посаду – єдиний, хто посів її пізніш, – Тім Бак, якого обрали до ВККІ на VII конґресі — останньому з’їзді Комінтерну.

Менш, ніж через три місяці після обрання до ВККІ Спектора виключили з Компартії як троцькіста. Його погляди офіційно було визнано «об’єктивно контрреволюційними».

У «Історії американського троцькізму» Джеймс Кеннон оповідає, як він та Спектор під час VI конгресу Комінтерну у Москві 1928 р. дістали примірники «Критики Проєкту Проґрами Комінтерну, як вони проводили безсонні ночі, читаючи її, як вони вивезли ці примірники з СССР, погодившись розпочати міжнародну боротьбу за Ліву оппозицію. Я переконую кожного прочитати це свідчення.

Джеймса Кеннона, Макса Мартіна і Шахтмана Аберна було виключено з Комуністичної партії США 27 жовтня 1928. 5 листопада Політичний комітет Комуністичної партії Канади проголосував за схвалення цієї акції. Моріс Спектор відмовився голосувати. Наступного дня він заявив про свою повну підтримку Міжнародної лівої опозиції. 11 листопада його було виключено з Компартії.

Для того, щоби показати вам, наскільки відомим був Спектор – повідомлення про його виключення на першій шпальті другої частини подав торонтський Globe за 13 листопада.

Протягом кількох тижнів як троцькістів було виключено ще близько 30 инших членів Комуністичної партії й Молодіжної комуністичної ліґи в Торонто. Серед тих, кого виключили з Молодіжної комуністичної ліґи, був Моріс Квортер, який став секретарем філії Міжнародної лівої опозиції в Торонто й нашим головним кореспондентом the Militant.

Кілька тижнів тому я протягом двох годин спілкувався з товаришем Квортером. Хоча його особистий стан утримує його від участі в русі, він залишається солідарним із нами. За його словами, ті, кого тоді виключили, насправді не були відомі як троцькісти, передусім це було зроблено через їхню відмову схвалити напад на Троцького. Товариш Квортер повідомив, що на нараді, котра стала причиною його виключення, він заявив, що він не знає, чи має рацію Троцький, але знає, що Сталін неправий, оскільки, коли б правда була за Сталіним, то він не мав би використовувати методи примусу і виключення, щоб виграти. Він би використовував ленінський метод політичного переконування.

І за це — за підтримку прав опозиційної фракції, що перебувала в меншості – тих товаришів було виключено.

У лютому 1929 року опозиція провела своє перше відкрите засідання в Торонто. Спектор говорив на зустрічі в театрі Standard. За даними газети Компартії, у засіданні взяло участь близько 350 осіб. Театр Standard, до речі, пізніше змінив свою назву, і його будівля все ще існує – тепер це театр Victory Burlesque на Спадіна біля Дандас.

Але, хоча Спектора й прийшли послухати сотні людей, навіть із тих 30 (чи близько до того), котрих було виключено, не всі долучилися до створення троцькістського руху. Ліва опозиція починалася лише з кількох членів.

Комуністична партія Канади 1928 року не мала глибокого коріння в англомовному робітництві. Насправді, понад 90 відсотків її членів були иноземцями. Найбільш чисельними групами були фіни, українці і євреї. Для них партія була більш, ніж політичною організацією. Це був спосіб життя. Вийти з партії – означало відколотися від культурної групи, від усіх друзів, від усіх тих, хто, маючи проґресивні погляди, говорив вашою мовою. У країні, де робітники-іммігранти, систематично піддавалися дискримінації, відійти від цих зв’язків – означало опинитися майже в цілковитій ізоляції. Батько товариша Квортера був одним із тих, кого виключили як троцькіста, але він здався й повернувся до партії. Тиск був занадто великим. Його друзі плювали в нього на вулиці, називали його контрреволюціонером, проклинали його.

Для того, щоб витримати такий тиск із питання ставлення до подій у Росії, про які, як видавалося, було замало інформації, потрібен був особливий рід рішучости й самопожертви. Основне ядро канадського троцькізму, що розвивався, складали молоді робітники, майже всі з яких були євреями, що працювали в галузі торгівлі, на той час – одному з найбільш бойових секторів профспілкового руху. Що частково могло допомогти – Компартія стверджувала, що Спектор отримав список членів Єврейської ліґи праці. Можливо, він мав кращі можливості для праці там, ніж у инших місцях. Той факт, що Спектор сам був євреєм і розмовляв на їдиш, також міг цьому сприяти.

Ми підтримували широкі контакти всередині партії, але наша група була невеликою, менш як дюжина членів.

Ця ізоляція тривала протягом трьох років. Ми не могли дозволити собі видавати власну газету, тому використовували the Militant. Упродовж перших років ми працювали в якості філії групи зі США – Комуністичної ліґи Америки. Публічно ми себе називали Міжнародною лівою опозицією (відділення в Торонто).

Прорив із ізоляції розпочався в 1932 році. Ключем до цього була наша правильна позиція єдиного фронту, особливо щодо Німеччини, але також і стосовно боротьби проти репресій у Канаді. Сектантство Комуністичної партії, яке виявилося під час міжнародного ліворадикального буму, багато бойовиків пішли з неї й допомагали будувати наш рух. Знаком припинення нашої ізоляції було те, що в травні 1932 року до Міжнародної лівої опозиції приєднався Джек МакДоналд.

Джек МакДоналд був національним секретарем ЦК КПК з часу її заснування до 1929 року. Безумовно, він був одним із найвідоміших її членів на території Канади, і, особливо, в Торонто. Він був найвідомішим ліві профспілковим діячем у Торонто. Він був членом виконавчого комітету власної профспілки, а також членом Ради професійних та робітничих спілок, дуже здібним організатором, а також користувався величезною популярністю як оратор. Просте оголошення про те, що він плянує виступити, вже гарантувало велику авдиторію.

Якщо ви читаєте сталінську історію, сміття, напсиане Тімом Баком та иншими, ви мали чути, що Макдональд був лавстонітом (Lovestonite), тобто членом правої опозиції. Це неправда – звісно, докази на підтримку обвинувачення відсутні. У мене немає часу вдаватися в подробиці щодо його вигнання з Компартії 1930 р., але основною причиною стала його відмова підкорятися наказам із Москви. Він об’єднався з правим крилом партії й захищав його від недемократичних вузькофракційних нападів сталінської фракції, але його виключення сталося кількома місяцями пізніше після того, коли вони усвідомили, як що він не поділяє їх думки. Його було виключено, у буквальному сенсі, за вказівкою з Москви.

МакДоналд вступив до Міжнародної лівої опозиції 1932 року. До кінця 1932 ми видавали власну газету, Vanguard. Він спочатку виходив нереґулярно – лише 4 випуски протягом першого року. The Militant залишався нашим основним друкованим органом.

Використання the Militant у якості нашого основного органу створювало труднощі, оскільки влада впровадила заборону на його розповсюдження в Канаді. Крім того, було заборонено «Перманентну революцію» Троцького та иншу літературу.

1932 року ми, як і раніше, намагалися реформувати Комуністичний Інтернаціонал. Для досягнення цієї мети ми працювали на пропаґанду Компартії. Коли це було можливо, ми послали людей до Компартії та Комуністичної ліґи. На початку 1933 групу товаришів, було виключено з Молодіжної комуністичної ліґи за підтримку опозиції. Вони створили молодіжний клуб «Спартак» – першу троцькістську молодіжну організацію в Канаді.

Німеччина стала центральним пунктом черги денної 1933 р. У лютому 1933 300 людей зібралося, щоби послухати промову Спектора й МакДоналда про Німеччину. Ще 500 взяли участь в аналогічній зустрічі в травні. Усі ці засідання, до речі, зіткнулися з фізичними нападами й протидією з боку сталіністів.

Свідченням нашого виходу з ізоляції став розвиток контактів у инших містах. Наради відбулися в Монреалі та Гемілтоні. Улітку 1933 р. двох нових товаришів – Ерл Берні з Міжнародної Лівої опозиції (Internatoional Left Opposition) та Сільвія Джонстон з Молодіжного клюбу Спартак (the Spartacus Youth Club) було направлено до Ванкувера, щоби організувати рух і там.