Робота. Бунт. Fun.

 Бунт.

Як казав Чарльз Пiрс, реальність – це те, що чинить опір. Рано чи пізно, реальність починає «чинити нам опір». Ми не можемо втілити свої бажання. Або бачимо, як це не можуть зробити інші. Для нас «щось неправильно» або «все не так». У такому випадку мисляча людина постає перед дилемою – хто «божевільний»? «Я» – і тоді «мені» треба шукати інших шляхів здійснення «своїх» бажань або навіть інші бажання, «підлаштувати» «себе» під розумніше за мене, хоч і не ідеальне суспільство? Божевільні і «я», і «вони» – і тоді треба шукати компромісні шляхи зміни «нас з ними», визнаючи можливість того, що «мої» бажання/вимоги можуть бути втілені лише частково? Чи божевільні лише «вони» – і тоді треба шукати шляхи заміни «їх», руйнування самого явища під назвою «вони» або (на іншому полюсі) просто втілення моїх бажань за будь-яку ціну? Поговоримо про останній варіант «божевілля», а саме про таку його форму як бунт в сучасному суспільстві.

{youtube}4ec2csY2-_o{/youtube}

Бунтувати було важко завжди – і зараз не важче, ніж колись, просто зараз ми живемо (або бунтуємо) по-іншому. Характерна риса сучасного суспільства – «бунт» зараз модний. Тобто модною є діяльність, схожа на акти опору – носіння «арафаток», зневага мейнстріму в культурі, … (допишіть власний варіант). «Індивідуалістський» імідж та практики проковтує «система», отримуючи порцію «свіжої крові» та виробляючи відповідні товари для продажу та підтримки споживацького капіталізму. У такому коловороті стає нечітким сам сенс бунту. Революційні ідеї зтираються, обкатуються, як галька, потрапляючи у море масовості. Ось, наприклад, кліп «Prodigy» «Warrior’s Dance» парадоксальним чином ілюструє ідею двозначності сучасного бунту. Відметені як сміття пачки від цигарок оживають, проникають у приміщення бару та «збурюють» інші пачки до «звільнюючих» танців та погромів. Проте далі ватажки запалюють вогонь, у якому з радістю згорають «маси», і спокійно відходять у невідому нам далечінь. «Контркультурна», «діонісійська» та «бунтівна» енергетика кліпа, та неоднозначність меседжу і допомагає створити тиражовану ідеалізацію та фетишизацію «бунту заради бунту», у якому «показовий» та «зовнішній» опір нічим не заважає, і, можливо, навіть виправдовує комфортне існування.
 
Щоб подивитися на ситуацію з іншого боку, розглянемо глибше культурну ситуацію, що створила кліп «Prodigy». 90-ті – час відродження танцювальної культури в Європі і рейв-культури як андеграундного феномену. Саме на хвилі рейв-вечірок та вуличних рухів подібних до «Поверни собі вулиці» («Reclaim the Streets», RTS) і відбувся злет популярності «Prodigy». Сам рух RTS (про який можна почитати у «No Logo» Наомі Кляйн) – водночас і багатотисячна вечірка, і символічний акт, у якому танець – одна зі складових опору владі. Танець «переозначується», наповнюється новим, ідеологічним змістом. Але проблема – знову ж таки в неоднозначності цього «переозначення». Коли задіяні натовпи людей, існує велика імовірність відтворення ще одного свята, «дискотеки для «бунтівників»», де просто втілюються бажання натовпу «спалити» свою енергію і розважитись. Тож чого більше – «вечірки», «карнавалу» чи мітингу, протесту?

Таким питанням переймаються і Джозеф Хіз та Ендрю Поттер, автори, мабуть, не менш популярної, ніж «No Logo», книжки «Бунт на продаж»: «У який момент альтернативний рух зводиться до простого навіженства?» Критикуючи «протестний консьюмеризм», автори постійно закликають думати про «інших». І якщо критика дійсно допомагає зняти ауру «геройства» з «бунту», важливо не надавати подібної аури і власній позиції авторів, яка в радикальному вигляді повертає нас до ситуації «божевільний (божевільна) «я», а не «вони».

Захоплені ідеями, ми часто забуваємо про різноманітність практик. Забуваємо (або не хочемо помічати), що «реальність» (/влада/«система») чинить опір на мікрорівнях повсякденного. І тоді адекватною відповіддю може стати не лише «героїзований» мітингово-бунтівний спектакль, а й щоденна важка бунтівна праця. Яка, проте, має залучати вдалі попередні досвіди, віднаходити нові шляхи і «переформатовувати» поля опору – від вулиць до Інтернету.

Захоплені практикою, ми часто забуваємо про ідеї. У ситуації постмодерністської «моди на бунт», коли «все, що ти говориш, може бути використане проти тебе», а будь-який опір вдало «перетравлюється», важливо не робити мету з засобів (і не згорати, як паперові чоловічки з кліпу «Prodigy»). Важливо розрізняти видимість і суть, і усвідомлювати, що і для чого «я» роблю. Кожну секунду нашого божевільного життя.